суботу, 7 травня 2011 р.

Green park - reload...

В Японії відбувся так званий Golden Week, тобто серія вихідних, спочатку 29 квітня дєнчик колишнього імператора (за що йому велике спасибі) плюс три підряд вихідні – 3 травня день конституції (kenpo kinenbi), 4 травня зелений день (midori no hi) і 5 травня день дітей (kodomo no hi). Без нашої мами ми ведемо дуже аскетичний спосіб життя - не відходимо від дому більше ніж на 500 метрів, багато сидимо вдома - я на околонаучних блогах а Марька вивчає класику японської анімації. Але так далі неможна і вже пора було зламати цю звичку.

Тому під час вихідних ми вибралися трошки на свіжий воздух подалі від дому. 3 травня відкрили сезон в нашому мєстному Грін парку. Вообще-то сезона як такого нема - парк працює цілорічно і завжди в ньому є шось зеленоє, тому навіть зимою він не перетворюється на грей або блек парк. Розказувати практично нічого. Обійшли насижені місця, полазили по дичачим розвагам, подивилися квіточки, пообідали, похавали морожко. Ось пару фоток із міліона зроблених...
More...
Сезон зараз в самий раз для усякого живого і кольорового. Любителям фотькати квіти сюди пряма дорога, різноманіття неймовірне.
Але Марічка єстєственно ігнорує усю цю живу різноманітність і тягнеться до більш класних штук створених людиною :-) (не розумієся ще дітвак шо тото файноє...)
Уже достатньо сили і розуму щоб перейти межу дозволеного і виковиряти маленьку скульптурку з землі.
А ось нагадування як те ж саме відбувалося один рік і три місяці тому назад.
... уже допомога мамки не потрібна щоб залазити на усілякі штучки.
Єстєствєнно треба осідлати "всьо шо шевелиться" і заглянути у всі можливі отвєрстія - дітвак росте
На цьому місці моїй радості не було меж, і заздрості також. Як би я в своєму дитинстві хотів кататися на таких прикольних штучках! І ось нарешті Марька доросла до того щоб відчути весь кайф таких розваг, мені ж залишається тільки заздрити і фоткати.
Скромний перекус онігірями які я зробив зранку дома перед виходом і булочками.
Все цвіте і пахне.
В звязку з вихідними тут звичайно аншлаг - міліони людей і дітей, всі насолоджуються життям.
А Марька лише бігає взад вперед шукаючи пригоди.
Так японці проводять вільний час. Затарюються хавкою напитками, пледами, дітьми і йдуть в усілякі зелені парки де куча місця для пікніків. Вогонь звичано не розведеш... 
Марька бореться за місце на роликовий суберідай, а я радуюся що мені вже не потрібно приймати в цьому участі як цьому дідикові на передньому плані. 
І спуск від якого доста сильно нагрівається гузиця. Чи то тільки у дорослих...
і ще раз.
Обовязковий пункт програми відвідати кенгуру. На цей раз у них було дуже багато відвідувачів. 
Марічка вже не боїться і доста вже готова йти на контакт.
...даже лізе в очі.
А ростом вже вимахала почти як молодий кенгурьониш.
Гуляємо дальше. В амфітеатрі я відпочиваю а Марічка продовжує наярювати і розмовляти з людьми, їй добре бо вона володіє їхньою мовою.
Нарід відпочиває вовсю.
Тюльпани практично відцвіли тому на центральній клумбі зараз маки різних кольорів
... і всякі дрібні квітя - Марічка вже зрозуміла що його можна топтати ногами - я злюся.
Оскільки у мене тільки одна модель то фоткаю її з усіх боків.
А ще я побачив накінець то як ростуть "такеноко" тобто "маладие пабегі бамбука" і офігів. Чомусь слово "побеги" аж ніяк не асоціюється з такими конями.
Знову Марька...
і дитяче поїдання соплєй
ужепочинає нудьгувати - пора додому.
Оскільки в цей день в парку паралельно відбувається блошиний ринок - то вирішили купити Марічці модні резинові сапоги за третину ціни, вона понятно вже іде в них додому. А ще зустріли согрупницю з садочка, якій мама купила морожко. Нам канєчно тоже треба і цей день запамятається ще й тим що Марчка зїдає ціле морозиво сама, а лише облизую корочку...
Ну і все пора додому - вбили практично цілий день. У нас нове сідалко на велосипед вже для дорослих дітей (дякуємо Медеру який позичив на пару місяців)
Ну і традиційно без обіднього сну дітвак засипає на велосипеді. Якби мені хтось сказав перед моїм відїздом в Японію що моя дітина буде спати на велосипеді я би не повірив. Але тепер я радуюся кожному такому моменту і намагаюся зберегти їх у памяті свого компютера. Короче живемо в спартанських, аскетичних умовах- але це один із щасливіших часів. 
А ось і нагадування як це було колись рік чи півтора тому.


Немає коментарів:

Дописати коментар