Мабуть з попередніх записів вже стало зрозуміло що з 22 по 25 травня ми їздили на конференцію в Кіото. Дехто запитував шо я буду робити з Марькою на час конференції. Що робити з дитиною на час поїздок для багатьох і для мене було великою гіпотетичною проблемою ще в момент Оленкиного відїзду додому. Але виявилося що в Японії така проблема вирішується дуже просто. Батьки яким нема де залишити дітей в час коли їм важко за ними доглядати (з якої небуть поважної причини) просто напросто здають дітей у спеціальні заклади - цілодобові садочки-школи. Я такий заклад називаю лагідно дітдомом. Марічка ще не знає але її прадід Расков Семен Михайлович (який до речі вніс у всю нашу родину азіатські коріння) виріс у дітдомі і нічого такого нема страшного щоб провести пару днів без обох батьків.
Читати довгу історію далі..
Поїздка у Кіото була запланована на неділю 22 число, але Марька умудрилася в четвер затемпературити - за три дні до відїзду чим добавила мені кучу стресу. Але пятниці і суботи було практично достатньо щоб повернути її в строй. В пятницю зранку сходили до нашого любимого дохтора Івасакі-сенсея, дістали ліки на чотири дні - симптоматичні від смолів та кашлю. У пятницю температура піднімалася навіть до 38.8 градусів але в суботу вже практично прийшла в норму біля 37 іноді менше. Активність і апетит були такі що бажаю всім дітям що хворіють. У мене енергії не вистачало щоб це все контролювати.
Дітдомів в Кітакюшю є кілька, я вибрав звичайно найближчий. Максимальна тривалість перебування в такому садочку 7 діб (але з приміткою що може бути продовжено). Заявку треба було робити церез куякушьо або як по англіцьки "ward office" і вся процедура зайняла близько 10 хвилин, одна бумажка мала бути заповнена з іменем, датою народження, іменем дитини і батьків, причиною по якій дитина потребує цілодобового нагляду і ще треба було надати чотири номера телефонів, мій, садочка і двох контактних осіб в Кітакюшю, які при нагоді можуть поучаствувати в ургентних випадках. На попереднє знайомство ходити не треба було, що для мене було дивно бо якщо просто здаєш дитину в садочок то з тобою проводять довгу співбесіду, яка дитина, шо любить, як заспокоїти якщо плаче, чи не хвора і теде і тепе.
Речі які треба було взяти з собою (по пунктам згідно вказівки з ворд-офісу):
- Копія медичної страховки
- підгузники 6 штук (хоч вона вже їх і не використовує але на всякий випадок поніс)
- нижня білизна 4 штуки
- Інший одяг - два набори (щось маловато для 5 днів, мабуть будуть прати прямо там на місці)
- піжама 2 шт. (цікаво навіщо на 5 днів дві піжами? мабуть будуть кожну ніч міняти і прати іншу... лише таке пояснення можу знайти, але все одно дивно у нас в садочку піжама одна на тиждень)
- взуття 2 пари. (обіцяють дощі тому поніс три, два набори звичайні і сапожки)
- носки 4 пари (у нас в садочку носки заборонені цікаво чому тут використовують)
- медикаменти якщо використовує (оце крутий пункт з якого випливає що можна здавати також не дуже здорових дітей, що в моєму випадку якраз і було актуально бо Марці ще на 2 дні дали ліки від простуди і бронхолітичний пластирь) В цьому контексті як подумаю собі про Україну то стає дуже дивно, хто би у нас взявся доглядати хвору дитину на державній роботі.)
Виїхали з дому в 9:30, валив дощ і на запитання чи йде в дітдом на пять днів Марька відповідала "утвєрдітєльно". В 9:50 я вже був дома це при тому що ми ще навіть заблудилися по дорозі.
Розмова яку ми мали в закладі - була дуже коротка - менше двох хвилин. Просто здав Марічку і речі тьоті виховательці, яку ми до цього не бачили. В останній момент вже будечи на руках у виховательки Марічка почуствувала щось неладне і почала тягнутися до мене, але не заплакала, чому я був дуже радий і гордий. Я ще раз сказав їй що йду на роботу на 5 днів а її лишаю з сенсейом. Вихователька сказала їй те ж саме на японській мові. Такума лише запитався чи ми можемо позвонити завтра і запитати чи все окей вони сказали що можемо.Через чотири години ми відбули в Кіото.
У вівторок зробили контрольний дзвінок узнати чи все в порядку. Вчителька сказала що все добре і що зараз Марічка щось ліпить з глини. Пробувала покликати її до телефону але видно Марічці це не було так цікаво як попереднє заняття. Після цього я заспокоївся і ми більше не звонили.
Після повернення з конференції ми зразу поїхали з Такумою забирати Марічку. Зустріч з персоналом пройшла емоційно і тепло. Спочатку ми вирішили всі документальні питання "здал-прінял", і я заплатив символічну суму за перебування в дітдомі. Повернули мені всі речі, сказали що все чисте, практично нічого не використовували бо у них є свій одяг. Задокументували всі речі в спеціальному документі і пропонували мені перевірити. Згадав як Мішик радив мені не вживати слово дітдом а ліпше "дитячий готель" :-) Звичайно в цій ситуації це було би доречно але мені більше подобається дітдом.
Потім мені привели дитину. Марька спочатку навіть налякалася а потім зрозумівши шо то я розревілася на 1 хвилину, міцно вцепилася за мене і не відпускала до моменту поки ми не сіли в машину де вона розслабилася, багато і радісно говорила з Такумою і про своє. Показувала на дітдом через вікно і казала "туда більше ні!" звичайно по японськи. :-) Такума знімав нашу зустріч на відео і зробив пару фоток своїм айфоном однак було дуже темно тому вийшли почти всі неякісні, одну якось поправив і вона тут. Але Марічка і так категорично не хотіла фоткатися і відверталася.
Така от історія про японські дитсадкові традиції. Ми вже дома три дні і психічних зрушень не помічаю :-) Скептики звичайно можуть дебатувати на тему коли це аукнеться на психіці дитини, але я в це не вірю.
Немає коментарів:
Дописати коментар