неділю, 28 жовтня 2012 р.

Знову про ангіну, медицину і наш вихідний день

Сьогодні у нас з Марічкою чудесна погожа неділя, і в той час як в Украіні на вільних всенародних виборах вирішується доля краіни ми насолоджуємося сонцем і свіжим вітром, гуляємо в теплих кофточках з цібзарами розстебнутими наполовину.


Для бажаючих прочитати більше...

Пишу цей текст в дворі перед домом - Марька зранку виїла мене з постелі в розпалі гостроі ангіни, яку я зараз тровлю благословенними антибіотиками американсткого винахідництва і японського виробництва. В такі моменти відчуваю себе захищеним, і хоча загальний стан такий же важкий як і завжди при гострій ангіні.

Да, відколи ми з Марьою самі в Японіі, ангіна у мене вже другий раз, це при тому що інших захворювань практично не було. За ті рази що ангіна була в Украіні у Оленки, і у мене тут, я вже навчився практично безпомилково ставити собі діагноз, і до лікаря японського хожу тільки для того щоб отримати кваліфіковане підтвердження і рецепт на антибіотики, без яких ангіна може привести до страшних наслідків. На цей раз все вийшло практично ідеально, я не тягнув з походом до лікаря а пішов у перший же вихідний для мене, і у останній робочий день протягом тижня для лікарів тобто в суботу, десь на третій день після виникнення симптомів.

Оскільки в пятницю прийшлося говорити по скайпу більше троьх годин - голос на момент візиту в клініку вже був відсутній і з боку це виглядає круто, як сказала вчора Марта Іванівна, для того щоб видавати якісь звуки мені потрібно користуватися ребрами - короче шоб звук ішов ізсередини. Сьогодні вже краще - після троьх доз антибіотиків, нестероідних протизапальних, бронхолітиків і 12 годин сну голос став як у Леонарда Коена у вісімдесят років (хоча у нього такий вже давно).

Про що це я - ага ну так вот про то що як це все таки круто коли система охорони здоровя працює злагоджено. Коли візит до лікаря доступний для кожного, коли не треба звонити якимось знайомим по телефону, коли ти платиш за роботу дохтора в касу, отримуєш чек і тобі гарно дякує медсестра і щиро бажає тобі найшвидшого одужання. Здається всі рази що ми хворіли в Украіні, діагнози нам ставили друзі, які ще може і не були де-юре лікарями, тобто до отримання диплома лікаря або до отримання ліцензіі. Тоді я думав вот як круто що я вирвався з карми "сімї робітників", і тепер в мене стільки знайомих лікарів і ми можемо відчувати себе захищеними з цими знайомими. Тоді мене взагалі не турбувала доля тих хто іде загальним потоком в лікарню очікуючи кваліфікованоі лікарськоі допомоги. А тепер мене це хвилює і я мрію прро той час коли у нас в Украіні охорона здоровя буде хоча би на такому рівні як в Японіі. Це до речі не ідеал, в багатьох краінах іще круче.

Ну а зараз я просто чекаю Марьку, на лавочці, поки вона з новими друзями, і дихаючи свіжим повітрям по совєту дохтора Комаровського, пишу цей текст. Температура повітря десь 20-21 градусів по Цельсію. І якщо задуматися - це реально супер щасливий і безтурботний момент, для мене це дійсно так: мабуть не існує матеріальних речей, які би могли підвищити величину "щастя". Може це і не так, але здається що цінувати і любити такі моменти я навчився саме в Японіі. Як казав якийсь мудрий (недавно хтось цитував на фейсбуці) - той хто поняв жизнь уже не спішить і може радуватися таким вот простим речам. Хотілося би думати що я близький до такого стану, хотя це тільки на вихідних, звичайно я тоже спішу як дурак.


А ще сьогодні ми відкрили для себе "оден". Оден це зимова японська хавка, і в принципі ми вже їли щось подібне багато разів. Оден це така каструлька в якій багато всяких хавок-ніштячків, які покояться-настоюються дуже довгий час у смачному бульйончику обмінюючися вітамінами і мінералами. Тепер коли офіційно почалася зима оден в Японіі можна купити на кожному кроці, в конвіні (цілодобовий аналог наших абецешок). І що цікаво - це надзвичайно здорова пища, там багато овочів, тофу, коріння. І вот сьогодні, оскільки я убитий ангіною і відсутністю кави вдома, ми вийшли на обід на вулицю і купили собі на обід пару штучок з одена. На фотці зверху показано як це виглядає в магазині і в мене в руках. Білкоіду-Марічці звичайно купили караге - жарені кусочки курочки хоча вона також запила бульйоном і зїла пару овощних макарон з одена.


І вот на цій фразі Марька загубилася і я пішов її шукати в сусідній двір - тому сьогоднішній допис тут і обривається. Бажаю всім перемоги на виборах! 

суботу, 27 жовтня 2012 р.

За кого проголосувати?

Сьогодні здається заборонено агітувати? Так давно вже не голосував що вже й забув як це роблять. У Японії до речі також є вибори. І ось мій кандидат. За нього я готовий віддати свій голос лише за то, по тій простій причині як саме він приклеїв свою агітаційну продукцію на чійсь приватний заборчик. Кавайними зірочками і кружочками приклеїв високоякісний ламінований блискучий плакат, який тут простоїть роками. Тут, в Японії якось так, я цього молодого чоловіка бачу вже пару років, імовірно це якийсь постійний кандидат, депутат нашого округа чи куратор області. Коли вибори не знаю, хоча Такума казав шо є вибори. Через інтернет штолі, чи по пошті, потім взнаю.


А в українських виборах участь приймати не буду, і голосувати не буду, бо треба їхати в Токіо. Але я би може і не пішов даже якби міг. В мене ще до цих пір не пройшла злість на оранжевих революціонерів за яких ми ходили на барикади. Усьо просрали і коли буде другий шанс непонятно.

вівторок, 23 жовтня 2012 р.

Спартанському дітваку чотири роки.

Вчора Марічці виповнилося чотири роки. Традиційно, по-японськи нам подарували в садочку саморобну листівку. Сьогодні я сказав сенсеям у садочку - що це дійсно найкращі подарунки які тільки можна придумати - особисто я їм дуже радуюся.


Колись одного разу дорогий друг ужгородського отрочества Володя Гуцул казав про день народження (хоча ні скоріше про Новий рік) що це не свято а "проблема яку треба вирішити". Тоді я з ним погоджувався і зараз погоджуюся. У Японії проблеми такого типу вирішилися самі по-собі. Але вот якщо свій день народження не святкувати це одно то дитячий... Хоча ні, для мене це те ж саме. Але от минулого року, коли на Марькин день народження ми йшли додому після університетського семінара, мій дружок Такума ужаснувся коли почув що я взяв і відмінив дитині день народження. Я кажу "поки дітвак не розуміє - можна і не святкувати" а він мені "ти забираєш в дитини дитинство", я кажу це "спартанець-дітвак, він росте у важких випробуваннях", а Такума мені у відповідь "у дитини має бути на день народження необхідний мінімум: кейк, свічки, заспіваний happy birthday і свічки задуті в темноті". Говорячи про таке, минулого року вечером ми з Такумою і Марькою обійшли кілька магазинів щоб роздобути торт, але так нічого і не знайшли - бо торти треба замовляти наперед. В той раз я зробив торт з шайбочки сиру камамбер, замість квіточок були кружочки ковбаси а в ролі святкових свічок такі прості свічки в алюмінієвих колпачках. Марька була щаслива, я зняв відео але здається нікому не показував крім мами. Тепер вже пожалуй можна, хто хоче тисніть подивитися як це було минулого року.

Запамятавши добре всі аргументи Такуми - в цьому році ми вирішили все-таки замовити шоколадний торт. Оскільки вчора у нас був вечірній семінар, у своїх рожевих мріях я думав що запишу відео де справа в кадрі буде Марька а зліва - 10 японських студентів співати happy birthday, на короткому святкуванні після того як мітинг закінчиться. Все йшло по плану, ми прийшли в лабораторію і почали готуватися до урочистого моменту.


Але не все сталося як гадалося, і Марька внесла свої корективи - в той самий момент коли погасло світло і студенти почали хлопати в ладоші і намагалися заспівати вона перелякалася такого треша і схопилася за мою ногу в темноті і коли вже основна кількість свічок майже догоріла (згоріли вони дуже швидко десь за хвилину) Марька розревілася і вже мене не відпускала до самого уходу додому. Ми включили світло і почали їсти торт (не пропадати ж йому), а дітвак сидів з мокрими очима і шептав мені на вухо слово "мама".


Через пару хвилин заспокоїлася і сказала що кейк ми візьмемо додому і дути свічки вона буде вже дома. Так і зробили. Марькин кусочок, чотири свічечки і марципанові фігурки склали в коробочку і понесли додому. Дома ми відсвядкували вже в вузькому сімейному колі. А ось і відео цього святкування - а саме того моменту який, кажуть, так важливий для дітей. Ну так - так, так.

понеділок, 22 жовтня 2012 р.

Gangnam style.

Я так думаю що всі розуміють назву дописа. Здається на планеті Земля вже не залишилося людини яка користується інтернетом і ще не бачила найпопулярнішого відео планети. Хоча ні - точно що залишилися такі і може мені повезе урвати кусок популярності від практично рідного корейського репера використавши назву його пісні як назву цього дописа :-)

Отже, на днях, я вирішив раз Gangnam style вже подивилися 500 міліонів чоловік то значить пора його показати і Марічці, щоб і вона була в курсі цифрових відео трендових тенденцій. Відео її зацікавило, здивувало, вона задає багато уточнюючих запитань.

Десь на пятий раз я вирішив зняти процес перегляду на відео. А от і воно. Попереджаю - відео нецікаве, там грає однойменна з постом пісня і Марічка дивиться кліп від початку до кінця. Зможуть подивитися це відео мабуть тільки фанати PSY і моєї Марічки. Ну і ще ті хто досліджують дитячі емоції під час перегляду дорослих відео.



P.S. Сьогодні Марьці виповнюється чотири роки і я замахнувся на більше крутий відео-момент. Сьогодні буду пробувати зняти як 7-10 японських студентів будуть співати Марічці "happy birthday" після вечірнього семінара. Шоколадний торт вже куплений. Головне щоб Марька не спортила момент і не почала соромитися. Пізніше покажу.

неділю, 21 жовтня 2012 р.

Морська рибалка in Kitakyushu, Japan

Вчорашня рибалка відбулась! Все пройшло по плану, зустрілися в 9 ранку біля університета: я, двоє студентів і сенсей із молодшим сином. На шефовому автомобілі десь за 10 хвилин добралися до місця риболовлі (платний паркінг). Вот коротка карта місцевості із вказівкою де саме відбувалася риболовля.

Описувати мало що. Все дуже по-японськи. Хочеш ловити рибу в безпеці і в хорошому місці - плати тищу єн. Немаєш удочки і снастєй? Плати тищу пятьсот і получиш і одно і інше. Плюс оранжевий жилетик який не дасть твоєму тілу потонути якщо ти раптом впадеш у воду. А далі лише кілька фоток з описом рибалки. Мабуть цікаво таке лише рибакам - тому прошу тиснути далі.
Ранок біля моря в сонячну погоду в кінці жовтні коли температура повітря 20 градусів це дуже круто, і за це я дуже сильно люблю Японію. За її літній клімат восени.
 Конкуренти вже позаймали всі кльові місця і нам вже ніди приткнутися тому я тільки фоткаю і ми йдемо на таке місце де нема риби.
3 кілограма маленьких креветок.
Мішаємо з кілограмом хлібних сухарів і таким чином отримуємо прикорм для риб.
Хоч я і не платив за вхід як рибак, пройшов як фотокореспондент, мені сьогодні пощастило зловити першу нашу рибку - морського окуня червонуватого кольору. Це сталося тоді коли я вчив Тао, який удочку тримав перший раз в житті.
Сьогоднішнє фото того кусочка що виходить в море. Позавчора було показано те саме лиш прошлорічне чи поозапрошлорічне. Нічого не змінилося, правда?
Типовий японський студент що захоплюється рибалкою. Без імен. Оленка має впізнати.
Рибалка в Японії це переважно хобі старших чоловіків - так точно як і в Україні. Вони просто вбивають час - у кожного є в середньому 20 років після пенсії. Заздрю японським пенсіонерам.
Жінки не виняток, і старші і молодші з діточками.
Ставрида на крючку на фоні інших рибаків. Море велике риби багато - вистачає на всіх.
А це щось неїстівне та ще й зацеплений за спину а не за рот. Риб що чіплялися за спину або за живіт або за око або за хвіст було дуже багато - значить що концентрація їх в тому місці куди ми закидували наші крючки дійно дуже велика.
Також не рідко чіплялися фугу - десь пять разів за весь час. Звичайно ми їх відпускаємо - тому що в домашніх умовах краще не ризикувати з приготуванням.
На одній удочці шість крючків з кольоровими резинками що імітують креветочки. Тому іноді на один покльов чіплялися і дві рибки або навіть три.
 Ось мабуть і все - наша компаша.
Наш сьогоднішній улов це відерце і ще один ящичок ставридки (jack mackarel, アジ) думаю кілограм десь 5.
Японці кажуть що рибка смачна - але їдять вони її лише у формі сашімі, тобто сиру. Я взяв пять штук на пробу щоб приготувати в домашніх умовах. Пошукав по інтернету, жарити можна - що я і зробив. Вийшло смачно, кісточок небагато. Іншу рибу студенти понесли в лабораторію де її мали почистити і заморозити. Ось така рибалка у морі дорогі друзі.


пʼятницю, 19 жовтня 2012 р.

Плани на завтра: морська рибалка.

Скоро мине чотири роки в Японії і завтра вперше за весь час може вдасться половити рибку в синьому морі прямо на цьому місці що зображено на фотографії. Зустрічаємося біля універа в 9 годин, значить Марьку треба буде сплавити в садочок десь після восьми. Так сильно хочу вже накінець то попасти на цю рибалку шо сьогодні звечора вже готуюся до завтра, зібрав малявку в садочок варю рис щоб зранку не варити.

Колись в студентські часи був час що ми з Саньком і Дюрьом (універститетські сокурсники і близькі друзі) ходили майже кожен уікенд на рибалку (Латориця, стариця, бистриця і ще якась ...ця, Чоп, Дачне). З памяті виринає куча ржачних моментів, Юрин голубий москвич, куплений в 1980их з пробігом 1000 кілометрів, на якому були зняті бокові зеркала (шоб не спиздили) у 2002 році. Памятаю як раз в цьому москвичі закінчився бензин і ми толкали його по полю десь два кілометра, поки я, як фізично найслабший в команді, майже не втратив свідомість і ми зупинилися на передишку. І тоді Юра заглянув в багажник і там виявилося двохлітрова пластикова бутилка з бензином, яку Юрин тато, який зняв бокові зеркала шоб не спиздили, запасливо приготував на чорний день. Який власне і настав, бо я вже міг тільки лежати, хтось мав рулити один толкати не міг. Чи двоє... Леночка тоже була тоді? Не памятаю.

Короче завтра буде без таких пригод то точно, але все одно я жду не дождусь тої рибалки.

понеділок, 15 жовтня 2012 р.

Суші. Вино. Сигаретка. Японо-український мовний прикол.

Якщо подивитися збоку наше з Марькою життя в Японії це якесь дике нашарування ірраціональностей які якщо задуматися дуже і дуже ржачні. Як охарактеризувати нашу сімю? Жона дома на Закарпатю, як усі порядні закарпатські жони, а чоловік як усі порядні закарпатські люди - на заробітках. Де? а шо бля мєлочитися в Японії. А дітвак з няньком заробітчанином :-)

Я вже згадував у ФБ що ніколи не міг собі уявити, але дуже радий що моя дітина кличе вихователя в садочку Нагата-сенсей, а не Світлана Петрівна, так точно ніколи не думав (даже після вже приїзду в Японію) шо буду звертатися до дочки якій без тижня чотири роки "ідеш сюди, кобіто?" або "кобіто, ти сідаєш на велосипед?" а все просто - "кобіто" по японськи значить "гном" і не то шоб Марька не знала слова гном, вона його знає адже через вечір дивиться бєласнєжку і сємь гномов або гномео і джульєту. Просто так вєсєлєй і я якось навіть не задумовуюся про наслідки такої гри. А там дивися і рідна мова буде зрозуміліше.

А вобще-то у мене всьо по-плану і супер раціонально. Вже в 15:55 сьогодні я знав що сьогодні вечером, після того як зїм 5 сушинок і дві ложки шоколодного кейка в нашому найближчому суші-ресторані, буду пити погар червеного вина каліфорнія ред і курити сигарету майлд севен 3, з пачки яку у мене дома забув Сакемі коли йшов додому позаминулого тижня з вечірки, яку я з малим дітваком влаштував у себе дома. А чому я знав - та бо так тяжко ростити дітину самому! В 5 семінар, садочок до 6 а семінар до 8 такшо дітину треба тягти з собою на семінар, а ще у мене сьогодні доклад - а я як старший серед студентів все маю робити найкраще. Вот і хвилююся кожен раз як в перший раз так ніби ще не кандидат інженерних наук. В такі дні нерви не витримують і вино з сигареткою приходять мені на допомогу, але тільки тоді коли вже все закінчено. Доклад зроблений, дітвак накормлений помитий готується до сну. І це офігенний кайф покурити не тоді коли в тебе проблема а тоді коли проблема вже вирішена - короче рекомендую! Ну і звичайно якщо перед цим вдається повечеряти суші (але не дуже багато) то вобще!

пів-порції сушів після семінара і практично перед сном

неділю, 14 жовтня 2012 р.

Рутинні дні в Японії.

На минулому тижні здох жорсткий диск на 500 ГБ в якому зберагалася усе наше японське життя тобто останні майже 4 роки. І якщо 300 ГБ це Оленчині серіали Марькині мультики і 100 ГБ моя наукова діяльність це не біда, то десь 100 ГБ фотографій за весь цей час все ж серойозніше. Звичайно надія на відновлення даних ще не вмерла, але для цього потрібно буде підключати професіоналів, а де я їх знайду і коли ще не ясно. В звязку з цим цінність цього блогу і фоток в ньому виставлених зросла неймовірно і мабуть треба слідувати рекомендаціям БМ і записувати якусь херню в блог кожного дня. Кажуть це може допомогти бути щасливішим.

Якщо глянути по фоткам то дійсно в нашому з Марькою житті кожен тиждень відбувається щось цікаве.
А далі в деталях і з фотками.
Минулого тижня наприклад ходили дивитися на нового члена нашої японо-емігрантської тусовки. У друзів народився хлопчик Самір, якого нам накінець-то через три місяці після народження показали. Останнім часом спостерігаючи за малими дітьми - Марька і собі просить одного акачана (дітвак по японськи, до року), вона думає що їх так просто можна звідкись узяти. Я їй пояснив що акачан може тільки з маминого животика вилізти, а вона каже щоб я з свого вийняв (останнім часом трошки поправився) вот так Марічка дивилася на малого.

В той день було зроблено ще багато класних фоток - ось наприклад яка чудова фотка - Сайфідін (щасливий нянько нового акачана) з усіма (крім дуже малих) дітьми на спортивній площадці університета.

А на цій фото Марька з Хіменою намагаються сховатися від моєї камери, і в результаті в мене появляються нетрадиційні фото з динамічними дітьми і довгими вечірніми японськими тінями.

Ну фінальні фотки дітей коли вже стемніло і повсюди на вулиці повключалися маленькі фонарики, які так дивували нас з Оленкою коли ми вперше приїхали сюди з темної України.

А вот вчора скажімо ми ненадовго з Марькою сходили на місцевий фестиваль - святкування 96 річча ж/д станції Оріо. Серед іншого, там була виставлена реклама дівчачих шкіл де можна було подивитися яку форму носять діточки в кожній школі. Ми з Марькою приміряли кілька варіантів. Ну чим не памятна фотка.

Ну і звичайно - не найперші але з числа перших фоток що Марька робить вже самостійно. На відміну від мене вона не звертає увагу ні на кого і фоткає все що хоче - може прямо відкрито в лице фоткати людей, що я хочу робити але ніколи не наважуюся.

Такшо так, роблю висновки що треба берегти кожен момент якимось чином. Надіюся з гуглом нічого не станеться за роки і хочаби те що я вже залив у інтернет - не пропаде як супер стабільний жорсткий диск на який як в чорну діру все життя заливалося а він узяв і помер.

суботу, 13 жовтня 2012 р.

Роздуми про каву за обідньою кавою.

Пару днів тому, друг БМ, запропонував змінити життя. Список пунктів які необхідно виконати з метою помітяти лайфстайл і як наслідок стати більш щасливим був довгий. Серед інших пунктів був один який казав що треба відмовитися від кави і на додаток споживати тільки здорову пищу. І вот я тут признаюся - що вже кілька тижнів намагаюся скоротити кількість споживаної кави.

Завжди зранку я встаю з думкою про каву. Для того щоб не кинутися одразу до кофемолки і кофеварки я ставлю собі "умовні" барєри: помити посуду, зробити сніданок дитині і собі, зібрати дитину в садочок а себе в школу. Гарно поснідати. І от якщо після цього всього залишається час - хочаби 10-15 хвилин - я не можу себе перебороти і роблю собі каву. Так відбувається щодня у будні, робочі дні. Якщо не встигаю випити дома то зразу же роблю або купую на роботі.

На вихідних я видозмінюю - ускладнюю програму. Скажімо сьогодні - спали з Марькою 11 годин. вчора з 9 і сьогодні до 8. Тобто для того щоб зняти аргумент "шоб прокинутися" я висипаюся непозволітєльно довго, а потім ще лежу в кроваті простягуюся щоб ну зовсім прокинутися повільно і 100%но. Ну так вот сьогодні після того як довго спав і поснідали - зразу пішли з Марькою на прогулянку. Гуляємо гуляємо і вот блять в 11:30 як не бабахне - голова болить, спати хочу як незнаю хто, настрій погіршується, мязи розслаблюються тіло просто розвалюється на часті і в голові тільки один позив - каву!!! і ми з Марічнкою, я як зомбі, телімпаємо з двору додому де я (все ще через кілька барєрів) готую собі вже не ранкову, але обідню кавусю, пію її повільними глотками (благо шо дабл еспрессо з молоком) і пишу цей текст. Всі перечислені симптоми зникають одразу і хочеться йти знову на якісь пригоди. І ми підемо зараз на маленький фестиваль біля станції Оріо, якій сьогодні виповнюється 96 років.

Вот така, не психологічна, а сама натуральна фізіологічна залежність від кави. Де тут користь я не розумію і дуже би хотілося цієї залежності позбавитися. Ця залежність від кави у мене набагато сильніша на аналогічну від алкоголю і сигарет. Каву приходиться пити кожен день а алгоголь і сигарети можна пропускати.

Гуд морнінг Юкрейн і рідне Закарпаття :-)


четвер, 11 жовтня 2012 р.

Навчання в Японії.

Так дивно, я відучився в Японії аж три роки а про саме навчання ніколи не толком нічого не писав. А може вже прийшла пора написати парочку постів від початку і до кінця. Почну з середини. 

У жовтні тут почався другий семестр закінчилися канікули а разом з ними закінчується і літо. Кожний семестр у нас в лабораторії ми проводимо серію семінарів, по два на кожен тиждень (та й не тільки у нас, практичну в усіх, відрізняються тільки деталі). У цьому семестрі розклад такий - по понеділкам з 17-ої години семінар що називається "кентокай" (検討会) де ми робимо доповіді кожен по своїй науковій роботі - від мала до велика, а саме від четвертокурсника і вверх по ієрархії усі крім сенсея :-). Кожен член лабораторії за семестр має підготувати три доповіді. Що являє собою ця доповідь. Це манускрипт побудований повністю по макету наукової статті по найсвіжішим науковим результатам. А саме - назва, вступ, експериментальна частина, результати та обговорення, висновки, плани на майбутнє, список літератури. У кожного члена цей рукопис займає по різному, але в середньому десь 8-10 сторінок, до 10 малюнків. Я як правило намагаюся не більше 3-4 тисяч слів, у мене завжди получається довго.

Отже копія такого манускрипта (драфта, заготовки статті) видається кожному члену і автор зачитує його від початку до кінця, після чого всі бажаючі задають питання, обговорюють. Залежить від якості роботи, але як правило одна доповідь з обговоренням займає десь 80-90 хвилин. На кожному семінарі зачитуються дві доповіді і закругляємося ми як правило десь до 20 години. 

Кожної середи відбувається семінар який називаєтся "зашшікай" (雑誌会) це семінар на якому кожен студент повинен взяти наукову статтю з "високоякісного" наукового журнала і перекласти її з англійської мови на чистєйшу японську. Перекладена стаття зачитується вслух після чого всі бажаючі також задають запитання. Тривалість семінара приблизно така ж сама.

Оскільки Марькин садочок працює лише до 18 то вона приєднується до нас на семінарах. В ці дні я забираю її з садочк десь о 16, по дорозі купую їй джентельменський набір: пончик, рисовий колобок, жарену курочку, чіпси, дитячі сирки, три сока або пів-літра какао, пару чупачупсів які вона не їсть. Всі три години Марька сидить і "тихенько" грається з айпадиком, мультики, пазли, книжки, ігри. "Тихенько" взяв у лапки - бо незважаючя на мінімальний звук на девайсі (поділка вниз це ноль), трішечки його все таки чути і цей звук присутній у вигляді такого шуму як ніби у сусіда дуже голосно за стіною телевізор грає, слова не чути але спати заважає. Одного разу Юсуке пожалівся Такумі, що Такума одразу передав мені "This sound makes him crazy". На вихідних купив Марьці наушники але вона від них відмовилася такшо прийдеться Юсуке потерпіти ще пів-року до закінчення навчання. 

Під кінець семінара Марьці вже надоїдає все електронне і вона донімати мене, притворятися що хоче пісяти (в результаті ми по два три рази виходимо прогулятися), лізе на наші стільчики вішаєся. Донімає свого друга Такуму. Вчора зафоткав два момента з семінара, шеф вийшов і було трішки розслаблено, хоча семінар ми продовжували. Ну вот такий вступний пост про наше навчання в Японії. 

Clouds in China.

Вже більше місяця тому зїздили на конференцію у місто любви - столицю Франції. Ось тут були описані мої перші враження від поїздки, і вот сьогодні Париж повернувся до мене аж в трьох місцях, у описі відомих блогерів і навіть в розмові з ужгородським туристичним професіоналом. Тому після того як муй дітвак пішов спати я вирішив зайнятися фоточками з французьких канікул і як завжди буває застряв знову на перших кадрах а саме на фотках з літака. І на цей раз це не білосніжні хмари сонячної Японії а заводи по виготовництву цих самих хмар в сусідньому Китаї. Вот такі дві фотки - повішу тут - полюбуйтеся як це все виглядає... 

[-1-]

[-2-]

Мене перейняло аж до сльоз, бо в такі моменти я розумію даремність зусиль кучки борців за навколишнє середовище. І незважаючи на те що кислотні дощі будуть випадати не у нас - все ж таки важко дивитися на такий ужасний індастріал - хочеться сховатися десь високо в горах - там куди чудесні "китайські" хмари не доходять... Проти людей нічого проти не маю. Як казав мій друг Коля (а може Женя) - всі люди однакові.

середу, 10 жовтня 2012 р.

Undokai-2012

Ну вот відгуляли ми з Марькою наш третій японський ундокай, а це значить що в японському садочку вона провела вже три повноцінні роки. Я вже описував раніше як це все відбувається, рівно два роки тому назад був пост.

В Японії - ундокай - це центральна подія і не тільки в садочках а і в школах а іноді навіть і в "общинах", чи як це називається. Так через кілька днів буде наш дворовий ундокай - де всі жителі сусідніх домів і ми з Марькою в тому числі, вийдемо на спортивну площадку і будемо там як діти бавити в різні спортивні і напів-спортивні ігри, вигравати призи (салфетки або туалетну бумагу). Також видають безкоштовно обід і даже пиво - одно на чоловіка (чи на людину). Ну а покищо будь-ласка найцікавіше (на мою материнську думку) відео з цьогорічного дня спорту. Я як любляча мама - спочатку зняв відео, не прошло і кілька днів, я вже його десь десять разів подивився - тепер гружу на ютюб щоб показати справжній мамі - ну і заодно друзям, і близьким, переважно мамочкам, навряд чи таточки захочуть таке дивитися. Особисто я відео з чужими дітьми практично не дивлюся, тому що нудно, але з дітьми друзів і знайомих обовязково. Тому, пропоную але не припрошую - бо це дійсно - на любителя.

Ну а вот і воно