вівторок, 23 жовтня 2012 р.

Спартанському дітваку чотири роки.

Вчора Марічці виповнилося чотири роки. Традиційно, по-японськи нам подарували в садочку саморобну листівку. Сьогодні я сказав сенсеям у садочку - що це дійсно найкращі подарунки які тільки можна придумати - особисто я їм дуже радуюся.


Колись одного разу дорогий друг ужгородського отрочества Володя Гуцул казав про день народження (хоча ні скоріше про Новий рік) що це не свято а "проблема яку треба вирішити". Тоді я з ним погоджувався і зараз погоджуюся. У Японії проблеми такого типу вирішилися самі по-собі. Але вот якщо свій день народження не святкувати це одно то дитячий... Хоча ні, для мене це те ж саме. Але от минулого року, коли на Марькин день народження ми йшли додому після університетського семінара, мій дружок Такума ужаснувся коли почув що я взяв і відмінив дитині день народження. Я кажу "поки дітвак не розуміє - можна і не святкувати" а він мені "ти забираєш в дитини дитинство", я кажу це "спартанець-дітвак, він росте у важких випробуваннях", а Такума мені у відповідь "у дитини має бути на день народження необхідний мінімум: кейк, свічки, заспіваний happy birthday і свічки задуті в темноті". Говорячи про таке, минулого року вечером ми з Такумою і Марькою обійшли кілька магазинів щоб роздобути торт, але так нічого і не знайшли - бо торти треба замовляти наперед. В той раз я зробив торт з шайбочки сиру камамбер, замість квіточок були кружочки ковбаси а в ролі святкових свічок такі прості свічки в алюмінієвих колпачках. Марька була щаслива, я зняв відео але здається нікому не показував крім мами. Тепер вже пожалуй можна, хто хоче тисніть подивитися як це було минулого року.

Запамятавши добре всі аргументи Такуми - в цьому році ми вирішили все-таки замовити шоколадний торт. Оскільки вчора у нас був вечірній семінар, у своїх рожевих мріях я думав що запишу відео де справа в кадрі буде Марька а зліва - 10 японських студентів співати happy birthday, на короткому святкуванні після того як мітинг закінчиться. Все йшло по плану, ми прийшли в лабораторію і почали готуватися до урочистого моменту.


Але не все сталося як гадалося, і Марька внесла свої корективи - в той самий момент коли погасло світло і студенти почали хлопати в ладоші і намагалися заспівати вона перелякалася такого треша і схопилася за мою ногу в темноті і коли вже основна кількість свічок майже догоріла (згоріли вони дуже швидко десь за хвилину) Марька розревілася і вже мене не відпускала до самого уходу додому. Ми включили світло і почали їсти торт (не пропадати ж йому), а дітвак сидів з мокрими очима і шептав мені на вухо слово "мама".


Через пару хвилин заспокоїлася і сказала що кейк ми візьмемо додому і дути свічки вона буде вже дома. Так і зробили. Марькин кусочок, чотири свічечки і марципанові фігурки склали в коробочку і понесли додому. Дома ми відсвядкували вже в вузькому сімейному колі. А ось і відео цього святкування - а саме того моменту який, кажуть, так важливий для дітей. Ну так - так, так.

3 коментарі:

  1. але ж вона по-місцевому лепече! :) ще раз вітаємо! :)

    ВідповістиВидалити
  2. лепече лепече - на хакатському діалекті японської мови :-)

    ВідповістиВидалити
  3. ВІТАЮ! хай росте щасливою людиною :)

    ВідповістиВидалити