Є у нас тут в Кітакюшю кілька речей, які за ці роки стали нам як рідні. Щось по типу ужгородських ярмарків або винних фестивалів - на які в принципі ходити і не потрібно, по тій причині що все це вже було бачено десятки разів, але все одно хочеться зайти і глянути що ж там твориться в цьому році.
Так точно і тут в Японії. Одним з таких заходів є музичний фестиваль на горі Саракура, який щорічно там відбувається. За пять років в Японії ми були на ньому аж три рази, перший раз випадково, а потім два рази вже слідкуючи за графіком і збираючися наперед. Фестивалем звичайно цю подію назвати важко. Цілий день на маленькій сцені грають місцеві ВІА, причому переважна більшість виконують не свої пісні а старі добрі рок-н-рольні речі. Кожна команда має десь 30 хвилин і з за день виступає десь 20 колективів. Чому ж я кажу що фестивалем назвати це важко - по тій причині що "глядачів" збирається кожен раз не більше ніж всіх музикантів рядом взятих. Для глядячів навіть розкладені стільчики перед сценою, але і ті переважно пустують. Леночка завжди сідає в перший ряд, який вивляється найбільш незаповненим. Оскільки ми єдині іноземці що приходять вже регулярно - про нас говорять зі сцени, дехто вибачається за слабеньку англійську мову... Приємно. Молодих людей, якщо виключити деяких музикантів - практично немає, все лише пенсійного віку старички. Уявляю собі щось подібне в Ужгороді так думаю дуже би багато людей збиралося на подібні цілоденні, хоч і локальні невеличкі фестивальчики.
Ось найбільш красочна група, даже солістка наявна.
Так точно і тут в Японії. Одним з таких заходів є музичний фестиваль на горі Саракура, який щорічно там відбувається. За пять років в Японії ми були на ньому аж три рази, перший раз випадково, а потім два рази вже слідкуючи за графіком і збираючися наперед. Фестивалем звичайно цю подію назвати важко. Цілий день на маленькій сцені грають місцеві ВІА, причому переважна більшість виконують не свої пісні а старі добрі рок-н-рольні речі. Кожна команда має десь 30 хвилин і з за день виступає десь 20 колективів. Чому ж я кажу що фестивалем назвати це важко - по тій причині що "глядачів" збирається кожен раз не більше ніж всіх музикантів рядом взятих. Для глядячів навіть розкладені стільчики перед сценою, але і ті переважно пустують. Леночка завжди сідає в перший ряд, який вивляється найбільш незаповненим. Оскільки ми єдині іноземці що приходять вже регулярно - про нас говорять зі сцени, дехто вибачається за слабеньку англійську мову... Приємно. Молодих людей, якщо виключити деяких музикантів - практично немає, все лише пенсійного віку старички. Уявляю собі щось подібне в Ужгороді так думаю дуже би багато людей збиралося на подібні цілоденні, хоч і локальні невеличкі фестивальчики.
Ось найбільш красочна група, даже солістка наявна.
2. Це солість групи яка кажись так і називається The Beatles. Цей чувак виглядає як Пол Макартні і співає його голосом. Інші члени групи вже трішки відрізняються.
3. Марька трішки нудьгує на цьому фестивалі - тому ми з нею придумовуємо всякі цікавинки, в цьому році взяли дути мильні бульбашки, які летіли на сцену за що нам дякували виконавці.
4.
5.
6.
7. А це пожалуй моя любима група, я завжди плачу коли вони співають Stand by me...
8.
9.
10. Під вечір на гору налетіла хмара і було взагалі як на справжньому рок-фестивалі - все в диму. Марька не могля нарадуватися.
11. В цьому році відбулося неймовірне - коли виступала остяння банда - "гвоздь програми" то три тютки пенсійного віку почали танцювати перед сценою - я навіть зняв коротке відео яке в кінці.
12.
13. Відео.
Немає коментарів:
Дописати коментар