пʼятницю, 8 грудня 2017 р.

Kanji meijin


Так сталося що я в своїх дописах дуже часто про щось хвалюся, частіше всього про котрогось їз своїх дітваків. А ще частіше звичайно про Марію, бо як народився номер два то блога вже як такого не було. Ну от і сьогодні виришів знову похвалитися, бо Марія прийшла зі школи і показала класну газету де написані імена дітей, які написали підсумковий тест з японської мови на максимальну кількість (100) балів. На цей раз наша Марія потрапила в цей список, про що я шуткував, що звичайно в газету треба би записати і моє імя тому що протягом тижня а може навіть і двох я постійно придумовував якісь ігри з канджами лиш би вона їх добре знала і написала на хорошу оцінку. Як виявилося не даремно і Марія тепер (до наступного великого тесту) може сміливо називатися Канджі-мейджін, що українською буде майстер ієрогліфів. Фото на память.



Заодно згадав що рівно 9 років тому вже покинув Україну, а завтра буде рівно 9 років як живемо в Японії. З кожним роком все краще, однак що буде через рік - невідомо. Вже мабуть до 10 річниці дотягнемо...

четвер, 2 березня 2017 р.

Відкритий урок і батьківські збори в японській школі

Ми вже так довго знаходимося в Японії, що іноді думаєш собі, що все навколо так завжди і було. Але тут все дуже по-інакшому. Наприклад - в понеділок ходив в школу до Марії на "батьківські збори". Так от хочу розповісти як це тут відбувається.

Загальноосвітні, початкові (1-6 класи) школи в Японії всі однакові. В них ходить 95 відсотків дітей, лише невелика частина відвідує якісь спеціальні школи по типу наших гімназій, ліцеїв, творчих шкіл та ін. В нашій школі вчиться близько 1000 дітей, в Марькиному класі 37 чоловік.

Перша особливість, батьківські збори проходять для всіх класів одночасно в один і той же день в один і той же час. Оскільки школа не може забезпечити такої величезної кількості місць для паркування автомобілів - батьки мають приходити на збори пішки або на велосипеді.


В школі діти використовують змінне взуття і для батьків винятку не роблять. Кожен має принести з собою тапочки, а своє взуття гарно запакувати хто куди, і носити з собою (!). Я наприклад, кладу в свій постійний рюкзак. А це мої улюблені зелені тапочки з сердечками з 100 єнового магазину.


Батьківські збори завджи суміщені з відкритим уроком. Як тільки батьки приходять то треба відмітитися в спеціальному журналі - які події ти сьогодні відвідаєш: урок, збори в класі, загальні шкільні збори (в актовому залі/спортзалі). Прийшов, відмітився, вибириєш табличку з іменем своєї дитини, які діти зробили самі і на яких крім імені ще й намальовані їхні автопортрети.


Тема сьогоднішнього відкритого уроку "Чого я досягнув в цьому році". Предмет називається 生活, "Життя" або "повсякденне життя" - він викладається лише перші два роки початкової школи і на ньому діти вчать різні речі по типу - як правильно вітатися, як правильно і як часто мити руки, як переходити дорогу, як взагалі вести себе на вулиці в школі і так далі і тому подібне. В цей раз парти були не потрібні - бо дітям для того щоб показати чого вони навчилися цього року потрібно було більше простору.


Ось на цьому відео зафіксовано як починався урок.



Після цього діти поділилися на групи і почали показувати/розказувати хто чого навчився. Ідея така - щоб дитина сказала що в неї не виходило в першому класі або в першому семестрі а тепер вже виходить добре. Хтось хто міг - показував - наприклад скакати зі скакалкою, а хтось просто розповідав і показував малюнок. Так наша Марія в цьому році навчилася перескакувати через Тобібако (не можу знайти український аналог). Навчилася здійснювати опорний стрибок через так званий jumping box. У нас таких здається немає в Україні, принаймні у мене в школі не було.



Хто нудьгує може полюбуватися на різні роботи дітей що висять в класі або в коридорі. Малюнки, історії, ієрогліфи (каліграфія) або ж особисті плани на семестр - як ось тут. Марія написала що хоче навчитися гарно писати і вдосконалити математику.


Оскільки дітей багато то вони поділилися на 5 груп і всі тараторять паралельно. Вся процедура повторювалася 3 рази в різних групах і батьки мали можливість крім своїх дітей подивитися ще й інших.


Після чого урок завершився і діти занесли всі парти в клас, поскладалися і пішли по домівкам.


Після цього вже не так цікаво бо починаються батьківські збори. Оскільки на батьківські збори ходити не обовязково то на них залишаються не всі. Я приходжу кілька разів на рік, коли ми відчуваємо що можуть сказати щось важливе. Тепер - це були останні збори в цьому навчальному році. До закінчення другого класу залишилося всього три тижні. Про це на зборах і говорили. Коли починаються весняні канікули, коли починається третій клас, коли вихідний в звязку з випуском шестикласників і так далі і тому подібне. 

Про дітей поіменно вчителі в Японії не говорять. Іншим батькам це чути не обовязково. Кажуть тільки про весь клас і про абстрактні проблеми, якщо вони є. Хто ся всрав або хто молодець - вчитель ніколи не скаже. Щоправда, я знаю, що наша Марія молодець бо кожен день її розпитую хто що в школі зробив хорошого або поганого. От так.